ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ІНТЕГРАЦІЇ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНІЙ МОВІ У ВНЗ

А.Л. Котковець

Національний технічний університет України "КПІ"

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ІНТЕГРАЦІЇ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНІЙ МОВІ У ВНЗ

Постійне прагнення до покращення якості освіти у вищих навчальних закладах, зумовлене безперервними змінами у суспільстві та потребою у висококваліфікованих фахівцях на міжнародному ринку праці, вимагає залучення нових методів викладання та адаптації вже існуючих підходів до нових умов. Формування цілісної та всебічно розвиненої особистості досягається завдяки комплексному навчанню, що базується на принципах інтеграції. Ефективним є застосування інтегрованого підходу до вивчення іноземної мови.

Термін "інтеграція" почав активно вживатися лише з XIX століття, коли відбувалося утворення зв’язків між раніше відокремленими галузями знань. Під інтеграцією розуміють поєднання в єдине ціле частин, елементів і компонентів, які до цього існували окремо, з ускладненням і зміцненням зв'язків між ними [3]. Поняття інтеграції в освіті є достатньо багатогранним та може включати зміни, що відбуваються на різних рівнях. Проте спільним для будь-яких інтеграційних процесів у вищезгаданій сфері є формування єдностей між окремими елементами шляхом виявлення спільних рис між ними. Серед ступенів інтеграції розрізняють предметну (між об’єктами дослідження чи складними проблемами), проблемну (між методами дослідження); горизонтальну (у природничих науках) і вертикальну (між групами наук) інтеграцію [1, с. 53 – 55].

Принцип інтеграції активно використовується в освіті для встановлення зв’язків між окремими дисциплінами та для їхнього вивчення у поєднанні, що є основою формування цілісної картини світу. Як вважає Я. А. Коменський, все, що взаємопов’язане у природі, повинно викладатися у подібному зв’язку, а важливою умовою створення цілісної системи знань є встановлення зв’язків між навчальними предметами [2, с. 26]. Ця ідея набуває все більшої популярності останнім часом. Оскільки було доведено, що міжпредметні зв’язки сприяють швидшому засвоєнню, поглибленню, систематизації та закріпленню знань, створюються інтегровані програми, що дозволяють органічно комбінувати різні дисципліни та сприяють всебічному розвитку студентів. Так за ступенем інтеграції А. Блюм поділяє програми на
наступні типи:

-     координаційні (знання з однієї сфери ґрунтуються на знаннях з іншої),

-     комбінаційні (поєднання декількох навчальних дисциплін в одну) й

-     амальгамні (вивчення певного питання глобального характеру з різних точок зору із залученням знань з кількох галузей).

             Для створення інтегрованих програм пропонують поєднувати:

-     суміжні природничі та гуманітарні науки;

-     не споріднені природничі науки;

-     теоретичні та прикладні науки;

-     природничі та суспільні науки;

-     іноземні мови та їхнє культурне середовище [5, с. 54-55].

Безумовно, іноземна мова відкриває широкі можливості для складання інтегрованих курсів та використання матеріалів з різних галузей. Питання взаємопов’язаного вивчення мови та іншої дисципліни особливо актуальне у вищих навчальних закладах, де іноземна мова є непрофільним предметом. Так у технічних університетах можуть з’являтися фахові дисципліни, що викладаються іноземною мовою, але частіше на занятті розглядаються лише їхні окремі теми. Міждисциплінарна інтеграція може відбуватися на різних рівнях, але при плануванні комбінованих програм та створенні моделей інтегрованого навчання на думку М.О. Сови слід дотримуватися таких принципів, як цілісність, системність, структурність, багаторівневість, відповідність усім сферам суспільного та культурного життя. За умови дотримання перелічених принципів процес навчання набуває комплексного характеру, і студенти, усвідомлюючи взаємозв’язок вивченого з повсякденним життям, засвоюють знання швидше та на довше. Внаслідок цього у навчальному процесі спостерігаються а) на рівні навчальної теми – встановлення системності в окремих фрагментах засвоєного студентами матеріалу; б) на рівні навчального модуля – виявлення співвідношень найбільш значущих елементів навчального матеріалу, загальної системності, комплексності та інтегративності культурологічних і спеціальних знань, способів діяльності; в) на рівні навчального предмета – інтегрування культурологічних, загальнонаукових і спеціальних знань і умінь; г) на рівні навчальних циклів – досягнення єдності загальної і спеціальної підготовки студентів, їх системної цілісності [4, c. 170-171]. Тож, вищезгадані результати значно оптимізують навчальний процес.

Розглядаючи переваги інтегрованого підходу до викладання іноземної мови як реалізації міжпредметних зв’язків, відзначають підвищення мотивації студентів, оскільки студенти усвідомлюють практичне значення вивченого матеріалу, розуміють необхідність набутих навичок у свої майбутній професії та стають більш зацікавленими у результаті своєї діяльності. Крім того, на кожному із занять відбувається закріплення отриманих знань, їх узагальнення та систематизація. Проте на сучасному етапі не існує достатньої координації між програмами іноземної мови та профільних дисциплін, що призводить до фрагментарного вивчення матеріалу та лише часткової реалізації принципу інтегрованості, тому не в повній мірі відчувається позитивний вплив вищезгаданого підходу. Найчастіше міжпредметний зв'язок обмежується розглядом на заняттях з іноземної мови тем, пов’язаних зі спеціальністю. Хоча це і дозволяє ефективніше засвоювати необхідну лексику, але є лише невеликим кроком в напрямку міждисциплінарної інтеграції, що потребує значного вдосконалення.

Слід зазначити, що принцип інтеграції у процесі навчання іноземній мові ефективно застосовується не лише на рівні зв’язків з іншими предметами, а і в межах самої дисципліни. Важливим аспектом для розгляду є інтеграція різних видів мовленнєвої діяльності, що дедалі частіше застосовується на заняттях. Під впливом популярного комунікативного підходу, що полягає у моделюванні ситуацій реального життя та навчанню саме тим вмінням, які необхідні для спілкування, методисти та педагоги почали активно залучати метод взаємопов’язаного навчання говорінню, письму, читанню та аудіюванню. Завдяки цьому методу студенти привчаються одночасно сприймати іншомовний матеріал, розуміти його та реагувати відповідним чином. Інтегрований розвиток вмінь студентів з чотирьох видів мовленнєвої діяльності має логічне обґрунтування, оскільки у реальному процесі спілкування читання, говоріння, аудіювання та письмо знаходяться у тісному взаємозв’язку. Навчання переліченим вище видам мовленнєвої діяльності окремо один від одного може виявитися штучним та малоефективним. Саме тому доцільними є такі завдання, які сприяють комплексній активізації вмінь студентів. Значні перспективи у цьому відношенні відкриває читання, яке часто лежить в основі аудиторних занять та самостійної пізнавальної діяльності студентів. Текст  дозволяє активізувати найрізноманітніші види робіт, адже його можна читати і слухати, переказувати усно та письмово, обговорювати з іншими, ставити запитання і відповідати на них, виконувати творчі завдання тощо. Варто додати, що навчання читанню та робота з текстом дозволяють також розвивати інтегровані вміння в межах інтеграції граматичного, тематичного та функціонального компонентів. Тобто, студенти працюють з текстом виконують вправи, що можуть містити завдання з аудіювання, говоріння чи письма, і в свою чергу, ці вправи об’єднані однією темою, демонструють певний  граматичний матеріал і можливість тренування та практичного застосування набутих навичок у певній життєвій ситуації. Крім традиційних вправ для навчання читання (відповіді на запитання, визначення вірних чи хибних тверджень, пошук необхідної інформації у тексті), пропонують такі цікаві та ефективні завдання, як передбачення сюжету книги судячи з обкладинки, назви, заголовків розділів чи анотації (в якості дотекстових вправ);  коментування певних  уривків чи речень з тексту; створення плакатів із зображенням персонажів або окремих епізодів твору; роздуми щодо деталей, які не згадуються у книзі; читання рецензії на книгу, висловлюючи у письмовому вигляді свою згоду чи незгоду; написання листа від імені героя історії; роздуми на тему можливої екранізації літературного твору; пропозиції щодо можливої кінцівки; характеристика культурологічного компоненту (відмінності культур народів) тощо [6, с. 30]. Якщо виконання подібних вправ суттєво обмежене у зв’язку з використанням спеціалізованих текстів певної тематики, зберегти інтерес студентів, а отже і ефективну роботу на занятті допомагає застосування проектної методики. Метод проектів сприяє інтегрованому розвитку мовленнєвих вмінь студентів, оскільки включає пошук інформації (читання автентичних матеріалів), презентацію у письмовому вигляді (слайди, доповідь, плакат), прослуховування та обговорення результатів діяльності. Подібні творчі завдання, що залучають усі види мовленнєвої діяльності, покращують процес вивчення мови оскільки розвивають вміння, необхідні для спілкування у життєвих ситуаціях; дозволяють продемонструвати та закріпити на практиці отримані до цього мовні знання та знання з інших дисциплін і галузей;
є цікавими і нестандартними, тому підвищують мотивацію студентів; привчають до самостійної роботи та виховують бажання до самовдосконалення; покращують міжособистісні стосунки в колективі; створюють сприятливу атмосферу на занятті.

Підсумовуючи, варто зазначити, що застосування принципів інтеграції в освіті набувають все більшої популярності. Так для оптимізації процесу вивчення іноземної мови ефективно використовуються міждисциплінарні зв’язки, метод інтегрованого навчання чотирьом видам мовленнєвої діяльності, а також поєднання тематичного (лексичного), граматичного та функціонального компонентів заняття. Залучення перелічених методик дозволяють студентам розкрити свій творчий потенціал та розвиватися як особистість, а також сприяють швидкому й ефективному засвоєнню матеріалу, узагальненню, систематизації та закріпленню знань.

Література:

1.  Іванчук М.Г. Основи технології інтегрованого навчання в початковій школі: навч.-метод. посіб / М.Г. Іванчук. – Чернівці: Рута, 2001. – 98с.

2.  Коменский Я. А. Мир чувственных вещей в картинках / Я. А. Коменский; под ред. и со вст. проф.А. А. Красновского. – [изд. 2-е]. – М.: Учпедгиз, 1957.–351 с.

3.  Прошкін В.В. Інтеграція університетської науки й освіти: історичний аспект [Електронний ресурс] /  В.В. Прошкін  // е-журнал "Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку". – 2010. – №2. – Режим доступу: http://intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_e-magazine_pedagogical_s...

4.  Сова М.О. Концептуальна модель інтегрованого навчання і технологія її впровадження у навчальний процес вищої школи / М.О. Сова // Біоресурси і природокористування : Науковий журнал. – 2009. – Т. 1, № 1/2. – C. 169-177.

5.  Шевчук К. Інтегрований підхід до навчання: ретроспективний аналіз / К. Шевчук // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Сер. Педагогіка і психологія. – 2007. – №20. – С. 50-55.

6.  Lyutaya T. Reading Logs: Integrating Extensive Reading with Writing Tasks / Tatiana Lyutaya [Electronic resource]: English Teaching Forum 2011, Volume 49, Number 1. – Access mode:

http://americanenglish.state.gov/files/ae/resource_files/49_1_5_lyutaya.pdf

ДодатокРозмір
kotkovets.pdf326.28 KB

Коментарі

Відповідь

Дякую за запитання!
На заняттях з іноземної мови міжпредметний зв'язок поки вдається здійснювати лише на рівні окремих тем, залучаючи знання студентів з інших галузей знань. Сподіваємось, що надалі буде більше моживостей втілювати описувану методику на практиці.

Питання

Дякую за цікавий і корисний матеріал.

Скажіть, будь ласка, який чином Ви реалізуєте принципи інтеграції міжпредметних звязків на заняттях іноземної мови?