Тетяна Варянко

Тетяна Варянко

старший викладач,

Національний технічний університет України «КПІ»

 

ЕТАПИ НАВЧАННЯ ДІАЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННЮ

Проблема функціонально спрямованого використання діалогічного мовлення у навчанні іноземній мові, коли діалогічне мовлення виступає у навчальному процесі і як ціль, і як засіб навчання, є однією з найбільш складних. У методичній літературі неодноразово підкреслювалась можливість такої організації навчального процесу та її переваги. Дуже часто діалогічне мовлення розглядається лише як засіб формування граматичних навиків або як засіб розвитку умінь вести діалог, при цьому не враховується зв’язок між цими процесами. У загально філософському розумінні всі адекватні засоби, які використовуються у викладанні іноземної мови, забезпечують швидке та ефективне досягнення цілей. Крім того, засоби повинні відповідати основним дидактичним та методичним принципам.

Для формування дійсно мовленнєвих навиків та для розвитку вмінь діалогічного мовлення величезне значення має така риса як ситуативність. Аналіз ситуації являє собою орієнтувальну основу мовленнєвих дій. В залежності від результатів цієї орієнтації включаються стереотипні елементи і їх нові комбінації.

Навчання діалогічному мовленню іноземною мовою можна розділити на три основні етапи. Перший етап характеризується формуванням мовленнєвих навиків та розвитком умінь діалогічного мовлення початкового рівня, тобто оволодіння мовленнєвими діями, які дозволяють приймати участь у комунікації у об’ємі однієї діалогічної єдності. Ця діалогічна єдність будується на вивченому лексико-граматичному матеріалі. Таке формування навиків будується на повторенні цільових операцій у складі мовленнєвих дій, складність яких поступово зростає. На цьому етапі можна говорити тільки про елементарні вміння діалогічного мовлення, так як репліки складаються по аналогії і здійснюється самостійний перенос  раніше засвоєних операцій у схожі ситуації. Але об’єм мовленнєвих операцій, тобто висловлювань, невеликий.

На другому етапі навчання діалогічному мовленню здійснюється вдосконалення мовленнєвих навиків та подальший розвиток вмінь. Це таке оволодіння набором мовленнєвих дій, яке дозволяє прийняти участь у мікродіалозі. Цей етап характеризується збільшенням об’єму висловлювань, підвищенням ступеню самостійності, поглибленням та розрішенням змістової структури реплік. У мікродіалогах необхідно прагнути до розвитку особливостей діалогічного мовлення (змістовності, ініціативності, ситуативності, варіативності реплік). Але ступінь насиченості мікродіалогів такими якостями поки що мінімальний. На цьому етапі проходить подальше розширення діапазону переносу мовленнєвих дій та операцій, зростає їх міцність та рухомість. На першому та другому етапах широко використовується такий прийом як парна робота, яка передбачає складання не тільки реагувальної репліки, але й стимулюючої.

Третій етап навчання діалогічному мовленню передбачає здатність приймати участь у розгорнутому діалозі. Це спілкування обмежене вивченим набором мовленнєвих дій та операцій. На цьому етапі дається повна самостійність у постановці конкретних цілей, визначенні предмету мовлення і в аналізі результату. Відбувається злиття діалогічного мовлення як цілі і як засобу навчання. Усі ці операції та дії, які були поступово засвоєні на попередніх етапах, повинні бути відібрані та інтегровані для досягнення цілі. Особлива увага повинна бути приділена складанню вправ, націлених на розвиток діалогічного мовлення.

Діалогічні мовленнєві вправи спрямовані на складання цільових діалогів у різних ситуаціях, які включають взаємопов’язані дії в умовах, які постійно ускладнюються. У той же час побудова цих діалогів і самі діалоги є відображенням кінцевого результату розвитку вмінь діалогічного мовлення для даного циклу, який може бути досягнений лише поступово. У зв’язку з вище зазначеним можна запропонувати наступні схеми діалогічних вправ з урахуванням зростаючого ступеню самостійності і зменшенням попередньої підготовленості до діалогу:

1.     опора на діалогічний текст підручника;

2.     опора на діалог – зразок між студентом і викладачем;

3.     непідготовлена бесіда у групі з опорою на спеціально підготовлені висловлювання;

4.     непідготовлена бесіда у групі, яка пов’язана з вирішенням проблеми по темі, яка вивчається;

5.     непідготовлена бесіда з теми, яка вивчається із залученням лексики раніше вивчених тем.

Виконання таких діалогічних мовленнєвих вправ дає можливість оволодіти закладеною у них формою мовленнєвої діяльності. Діалогічне мовлення як засіб навчання не залишається незмінним від етапу до етапу. Підвищується ступінь його насиченості якостями кінцевого результату, тобто розгорнутого діалогу – бесіди.

Таким чином, діалогічне мовлення різного ступеню складності поступово формує необхідні навики та вміння для забезпечення вищого рівня діалогічного спілкування.

ДодатокРозмір
varyanko.pdf250.8 KB